чому сумуєш, ненько-нічко,
ген за тернами в полі «свічка»
вже ледве жевріє… до світу
вона не стане горицвітом,
та не зігріє змерзлу душу –
колись я в те повірить змушу,
її недогарок розтане
в шовкових кошиках омани…
чванливий ранок, як чортисько,
схотів від ночі трохи зиску…
його елегія турботи
обабіч десь, або навпроти…
мені здається гріх сміятись
над тим, хто зміг трансформуватись,
хто, не шкодуючи дочасно,
віддав життя своє прекрасне…
чи може зовсім навпаки,
від жовчі вичистив думки
та ліг зерниною в землицю,
щоб пильнувати таємницю…
опісля…може повесні,
де роси срібні та рясні
дзвенять на сонці кришталем,
та гірко пахнуть мигдалем –
нараз розшаріється свічка,
вплете тій весні в коси стрічку,
зігріє лагідно долоні,
щоб в прірву впали забобони…
24.12.2021 –24.01.2022