Так просто все – йому її бракує.
Бракує. От – від маківки до ніг.
За нею він, мов за дитям, пильнує –
руки не відпускав би, якби міг.
Це десь глибоко в грудях – серця глибше.
Це треба відчувати, а не знать.
Про це не розказати навіть тиші.
Із цим лиш жити в щасті і мовчать.
У кожній тіні впізнавати постать,
питатися у кожної: «Це – ти?»...
Йому її бракує. Все так просто,
що лихо без цієї простоти...