Іде старенька з вузликом в руках,
Іде вона, поволі шкандибає,
Життя перебирає все в думках,
І сивина з-під хустки виглядає.
Це все багатство, що дісталось їй,
У вузлику – старенька вишиванка…
Куточок колись був у неї свій,
Тепер вона – скитань життєвих бранка.
Іде вона… дорогою іде,
Давно вже осінь, спіє садовина…
Куди ж її дорога приведе?
У чому ж у житті така провина?
То яблуко підніме із трави,
То десь води нап’ється із криниці,
Але думки не йдуть із голови…
Невже у них великі таємниці?
Так крок за кроком стелиться та путь,
Дорога-стежка десь веде-петляє,
А сльози градом котяться-течуть,
І щось чи хтось десь там її чекає?
Чи стрінеться в дорозі хтось такий,
Кому відкрити душу бабця зможе?
Бо вік прожила, мабуть, нелегкий…
Можливо хтось старенькій допоможе.
А може йде вона в останню путь
Й з собою взяла в вузлик вишиванку?...
Водиці нахилилась зачерпнуть
І помолилась Богу… наостанку…
28.01.2022 р.