А небо знову всипане зірками
Сузір'я легко можна віднайти,
Молочний Шлях- дорога з чумаками,
Що додому знов скарби свої везли.
І десь там, можливо, є планета
З якої дивиться щоночі теж на нашу,
Замріяна, закохана, закована в тенета
Душа і, колись, напевно, я її побачу.
Я скажу:"А пам'ятаєш ясні ночі,
Коли на небі миготіли зірочки,
Ми стояли і дивилися пророче,
Мов за нами наглядають в отвори?"
Усміхнеться:"Вірю й я стояла,
І замріяно дивилася угору,
Дивно, але наче тебе відчувала,
Хоча й не бачила твого взору"
І ми знов стоїмо поодинці -
Піднявши голови вверх до зірок.
Ніби хтось нас чекає й по хвилинці
Виділя, щоб спитати:" А ти хто?"