Тривать, чи не тривать - завжди загадка.
Той найшляхетніш, чья душа приймає
Уколи стріл огидної фортуни,
Чи, хто встромляє меч у вири лиха,
Щоб в сутичці покінчИть. Почить, дрімать.
От і усе. Казати: уві сні потонуть
Ці муки серця, безліч катаклізмів,
Властивих тілу. І фіналу цього
Благати в Бога. Тож смерть це сон.
Заснути, бути у світі мрії - тобі раптом:
Якиі мрії дасть останній сон нам.
Коли ми кінемо навіки нашу шкіру?
Ось де запинка, щодо цього
Біда безсмертна.
Хто б прийняв хлист, щоденість нехтування,
Дур владного, образу від гордині,
Кохання зради шок, волинку суддів,
Чинуш цинічність, їдкі глузування,
Над тим, хто благородства ідеал,
Коли б міг підвести собі кінець
Своїм кинджалом. Хто б тягався з тюком,
Бурча, потія, тяжіючась бУттям,
Якщо є страх чогось-то після смерті:
Терра Інкогніта,звідкИля тлінний
Ходок не повертався, гальмує дух,
Схиляє вибрати сучасні біди,
Чим відлетіти к іншим, невідомим.
Свідомленість породжує в нас трусів,
А удальства усі природні фарби
Змиває в блідість розум.
Всі починання мужності та шансу
Пускають взад свій напрям,
Втрачая назву дії. - Привіт ніжність!
Краса Офелія! Німфо, у твоїх моліннях
Згадай мої гріхи всі.