Знову дощ. Як з картини Ван Гога
Завитушками всіяно небо.
Я б хотіла відрізати вухо,
Щоб не чути брехні, а плацебо
Не сприймати за ліки від кулі...
Й наче соняшник, стинають душу...
Але всесвіту очі безмежні
Бачать крони, і глибш од коріння,-
Скрізь, де все вже для мене померло...