збиває з ніг нестерпний біль,
дме вiтер в спину,
лишень думки обабiч слiв
в лиху годину,
як пахнуть спекою в житах
волошки синi,
та де сердечко, нiби птах,
в мiжхмар`я лине…
там зволiкання гiрше зла
та блиску криги,
якби ж менi тi два крила,
зняла б вериги,
щоби iзнов не обволiк
мерзотний холод
тендiтну душу, що прирiк
там впасти долу…
кружляє янгол на межi
пiтьми та свiтла,
де так знайомi мiражi
ще те лахмiття…
бажано видалати геть
його з ужитку,
щоби позбутися тенет
чужої свитки…
23.02.2022