Не змозі на тіла-мішені нам дивитись.
Як дужі-красені снаряди заправляють.
За котрих нам боліти та молитись?
Це ж діти наші, що друг-дружку убивають.
Проснися глузд здоровий, схаменись!
Де ти сховався? де твій мозок, серце?
Якому боженькі моливсь?
Кому ти зараз служиш, новобранце?
Страхіття й сором, біль та жаль.
Хіба для цього ми синів ростили?
Народе миру! Досі нам страждань!
Й запрошень на синовую могилу.
Цей аспід все роками хизувався,
Не розумом, а бісовою силою.
Нетямлячий народ йому піддався,
Щоб сльози лити за своїми синами.
Мир зараз в стрессі, в безнадії.
Не буде покою та щастя,
Поки народ миру бездіє.
Аспід кров п"є, бо це його причастя.