Подивись,лиходій, на зруйноване місто,
Що снаряди твої розмісили, як тісто,
Подивись цій малечі в сполохані очі,
Що під звуки сирен засинають щоночі.
Та заснути не можуть, бо землю здригає,
Бо навала безбожна в домівку стріляє.
Подивись в отой бік, на палаючі хати,
Ти тут проклят навіки, ворожий солдате.
Подивись навкруги, поки маєш нагоду,
На незламність та силу козацького роду,
Що вітає завжди хлібом сіллю гостинно,
Та загарбу чекає лишень домовина.
Завтра сонце зійде в небо чисте, блакитне,
І на обрії мирний світанок розквітне,
І прокинуться люди без остраху й плачу,
Але ти вже, паскуда, цього не побачиш.