Пісня наступу
У народній війні не буває цивільних,
Бо за спинами власні хатини й лани.
Мати, батько, кохана і діти невинні
Є заручниками війни.
Вся країна кровить з ран, яких ще не знала…
Військо кличе до себе: ставай, борони!
Бо до краю дійшло, до біди, до навали
Довбобратньої сарани.
Все було в нас – і злидні тяжкі, і жебрацтво,
Плентавсь голодомор від труни до труни...
А тепер ось дивись, вийшло боком вже "братство"
Довбобратньої сторони.
Борони, бо за шкіру залито вже сало…
Як не стати – в невільники підуть сини.
Бо до краю дійшло, до біди, до навали
Довбобратньої сарани.
Ми вже кляті, і м'яті, і гнуті чимало,
Але воля як спадщина із давнини.
Тисячі як один спротивом до навали
Довбобратньої сарани.
І настали часи небувалої Січи.
Лють зростає з чорнозему серед весни.
Піднялися, бо смерть не зустрінеться двічі,
А життя не задля війни.