Навесні як навесні
Весну ніхто ще досі не зборов,
У неї особливі привілеї –
І синє небо – ще раз про любов,
Бо на землі нема життя без неї.
В її плече впирається приклад,
Рвучкі вітри, притишені розмови…
На ній ще снігу білий маскхалат,
Хоч камуфляж зелений вже готовий.
Цвірінькають свинцеві горобці,
Полум'яніє жар до непритоми,
І зірка зирить в снайперській приціл,
Й літак прямує з вирію додому…
І сердце у глибокому тилу
Грудини ледь підстрибує чуттєво.
І зморшка пролягає по чолу,
А мрія ніжна, як біблійна Єва,
І руки в неї нібито лілеї…
Пульсують скроні і вирує кров,
Весну ніхто ще досі не зборов,
Вода ж бо не освятиться без неї.
Їй – вижити наказ. І без розмов.
І справа ця не терпить зволікання.
До перемоги – ось така любов,
А після – далі буде – про кохання…