Холодний ранок і тепла постіль,
двадцять четверте, зима, лютий...
країна спить, але підлий постріл
підніме з ліжка без зайвих прелюдій.
Міста палають - не зірка ранкова:
зірвалась з прив'язі "руська" собака,
скажена рве на собі шкіру до крові,
а потім на рани чіпляє відзнаки.
Ветеринари не допоможуть...
Хвороба давня - невиліковна:
приспати б швидше і боронь Боже
життя залишити невгамовній.
Сумна історія, страшний початок:
невіра, шок, та опір шалений
не дав ворожим зубам порвати
на шмаття країну під звуки сирени.
Ніхто не злякався, ми не повтікали,
єдиним щитом боронимо наше...
У кожного з нас сили духу немало:
кінець - перемога, лиш так, не інакше.
Наш посттравматизм - тепер лише звичка,
що вже не бентежить, бо канонади
лунають щоночі, немов перекличка,
містами і селами залпами градів.
Та ми не прохаємо - це ультиматум
лайну, що принесено "руськой весною":
всіх тих, хто прийшов, ми готові ламати
руками, якщо не залишиться зброї.
Ви ж всі заблудилися тут на навчаннях,
десь не в Україні, деінде - точно...
ну добре, чекайте, але не мовчання:
ми вас перемелемо всіх остаточно.
Давно вам відомий вже напрямок руху,
але нам не важко, повторимо ще раз,
тому вже давайте, беріть "ноги в руки"
і "в путь-дорогу" - у нори, печери.
Пиз-д-уйте у мордор, навала їбана,
вам всім тут не раді - це зрозуміло?
Для вас там копають свої ж свіжі ями,
бо це те єдине, що завжди ви вміли.
І не озирайтесь: лісами, полями,
ще поки не вмерли від духу Бандери,
біжіть під спідницю до рідної мами,
вбивці, недолюлки, людожери.