Муза моя, наче зранена птаха
Пострілом відьми-війни,
Вся у сльозах і мовчить розумаха,
Спить... Може дивиться сни?
Може їй сниться скажена сирена,
Виє що вдень і вночі,
Як Україною, наче гієни,
Орки ідуть - палачі.
Плачуть як дітки, як рвуться гранати...
Люба, поспи, відпочинь...
Ми в себе вдома, ми не емігранти!
Власників і господинь
Хай не чіпають, бо є тут хазяїн
Наших земель - то народ!
Хай йдуть додому, до рідного краю,
Свій бережуть генофонд,
Й наш не руйнують, не гнівають Бога,
Бо поквитатись прийде
Доля, знайде звідусіль і дорога
Кару до них приведе.
Ляже та кара на рід, на майбутнє,
Чорною долею так,
Що не позбудуться, (бо незабутнє)
Від бумерангу ніяк!
Спи, моя втомлена, зранена музо,
Спи собі, відпочивай...
Той, хто взяв гріх такий - той повний лузер,
Бо перейшов через край.
Спи, моя мила, бо зараз не треба...
Спи, бо поки ще не час.
Ось переможем, злетиш аж до неба,
Знову порадуєш нас.
Знов нашепочеш про щастя рядочки,
Про діточок, про весну...
Про вечори, про світанки, про ночки...
Як пробудИшся від сну -
Страшного сну - так цей час називаю,
Час, коли відьма-війна
В чорне фарбує кругом все без краю,
Хай вже пощезне вона!!!
29.03.2022 г.