поки війна, майже не пишеш,
бо у тобі западає тиша --
марно чекає, коли полишать
хриплі сирени тривожні вірші,
наче валізки німих пандор:
варто відкрити -- як коридор
заполонять голоси, що встигли
кров'ю стекти у пекельнім тиглі
щойно розпечених до забуття смертей.
просто тіла під завалами шпальт і тем.
знані й незнані. незнаних у сотні більше.
звично здригаються, поки маскує тиша
світло і всі голоси, що мовчать в цю мить.
щоби колись на великдень заговорить.
27 березня 2022