КОБЗАРЮ, ЗНАЄШ, НЕЛЕГКА ЕПОХА...
Лiна Василівна Костенко [1930]
Кобзарю,
знаєш,
нелегка епоха
оцей двадцятий невгомонний вік.
Завихрень — безліч.
Тиші — анітрохи.
А струсам різним утрачаєш лік.
Звичайні норми починають старіти,
вже всі канони мертві, як неон,
коли стоїть історія на старті
перед ривком в космічний стадіон.
Вона грудьми на фініші розірве
Чумацький шлях, мов стрічку золоту.
І, невагома, у блакитній прірві
відчує враз вагому самоту.
І позивні прокотяться луною
крізь далі неосяжно-голубі...
А як же ми,
співці краси земної?
Чи голоси у нас не заслабі?
Чи не потонуть у вітрах простору?
Чи сприймуть сенс новітньої краси?
Тарас гранітний дивиться суворо:
— А ви гартуйте ваші голоси!
Не пустослів'ям пишним та барвистим,
не скаргами,
не белькотом надій,
не криком,
не переспівом на місці,
а заспівом в дорозі нелегкій.
Бо пам'ятайте,
що на цій планеті,
відколи сотворив її пан Бог,
ще не було епохи для поетів,
але були поети для епох!
КОБЗАРЬ, ТЫ ЗНАЕШЬ, НЕЛЕГКА ЭПОХА...
Перевод стихотворения Лины Костенко
Кобзарь, ты знаешь, нелегка эпоха.
Двадцатый век торопится, не ждёт.
Заскоков — много. Тишины — ни крохи.
А потрясениям теряешь счёт.
Обычных норм уже коснулась старость,
мертвы уж все каноны, как неон,
когда стоит история на старте,
рвануть чтоб во вселенский стадион.
Она порвёт на финише помпезно,
как золотую ленту, Млечный Путь.
Ей, невесомой, в светло-синей бездне
вес одиночества придавит грудь.
И разнесутся эхом позывные
за далью необъятно-голубой...
А как же мы, певцы красы земные?
Что с голосами? Не дадут ли сбой?
И не утонут ли в ветрах простора?
Понятна ль им новейшая краса?
Тарас гранитный посмотрел сурово:
— Вы закаляйте ваши голоса!
Не пустословьем пышным, ярким, лестным,
не жалобой, не лепетом затей,
не криком с перепевами на месте,
а песнею в труднейшем из путей.
Не забывайте, что на сей планете
с тех пор, как сотворил её пан Бог,
и не было эпохи для поэтов,
всегда поэты были для эпох!
3 апреля 2022 года