Пустий вітер повіяв поволі-по волі
Тихо,зовсім, майже не шарудів
Скільки в серці людськім поміщається болі
В своїм краї для своїх можеш стати- чужим.
Пахне степ,пахне ліс:зимно й самотно
Терпкий смак на вустах від отрути війни
Линуть діти в далеку чужину, як птахи
Чи повернуться знову у рідні лани?
Розлітаються сім'ї та цілі родини
Гинуть рідні кровинки на рідній землі
Залишають домівки свої для чужинців
Мальви чорні ростуть у душі.
Розсипається іній,з чорних хустинок
Білим сріблом в серцях матерів.
Віє вітер спокійно, тихо й поволі.
Наче привида раптом в повітрі зустрів.