Вічний Шлях
Не кожному дано то зрозуміти
Все те, щоб віри не втрачати,
Та час назад тобі не повернути-
І твоя доля - то не суть, а шлях,
Яким до Бога велено йти...
Пішов - лети...
Згорнув - пробач...
І не сумуй...
У вир знов річка туги віднесе ...
Падіння - дурощі,
А зльоти – то брехня...
Навіщо ти живеш?
Ось морок за вікном і в серці страх
Та прохолодних склепів напівтемрява,
Свічки благаючої вогник ледь-живий...
І термін минув, як тих хвиль потік...
І думка, наче зірка, впала ниць,
Що не повернути ніколи тую мить...
минулих днів моєй любові ,
Вкритою саваном ночей,
Мені вовік не повернути!
Палає свічка, згас очаг.
Згас погляд ... а що в серці.. страх?
То я самотній?...
І до чого тут слова,
Вони порожні, наче черепа,
У котрих чути крик птахів,
Що впали ниць...
У мороку гробниць
Іде погляд моїх правиць...
І бачить світло в темряві років,
І в безнадійності примарних перемог...
Бо переможець – лише Смерть!
І знову в пил доріг...
Дай відпочити...
Із кола вийти назавжди
Хотів би я...
Та Рок - жорстокий...
Мені ніколи не втекти від цих доріг...
І може сенс всього шляху -
Все втратити і не знайти.
Усього того, що чекав, чим жив.
То мрії, що розтанули, як дим...
І всеж-таки, я не самотній...
Зі мною світло, що життя дає...
Хай навіть із маленької зорі..
То народись, помри, і переживши втрати - зачекай!
Брама у Вічність – попереду...відкривай!
Брама у Вічність
Німа скорбота у темряві склепу
Не плач мій світлий ангел, не тужи ...
Бо я, пішов
Крізь спалах світла.
То я ж живий!..Не віриш?..;
Так, живий...
Адже у черепа звірячому оскалі
Ніколи не почуєш ти розумних фраз,
Як спорожнілії провали
Не знають ні очей, ні вій, образ...
Які, в години дуже давні
І радість знали..,Й сум-печаль...
Вони не зліЇ, а порожні...
У них немає мене ,
Але я то в Вас...
Я бачив це:
Плач над порохом забутим.
Мені було так шкода,
Що я не зміг
Почути сміху...
Просто сміху,
Адже я, знову вільний чоловік !
О, ця жаданна мить!
Промчали швидко-метушнії
Тих, що пішли, всі тіні днів моїх...
Все ніби злилось у сильному крику.
Забуто все – сумніви, страх...
І я лечу...
І знову вільний...
І наяву,
А не у снах!
Любов, велика, наче море...
Я розчиняюся в ньому,
Наче у своїх думках...
Я бачу світло
Рівне та спокійне...
І в ньому - себе -
В його променях...