Над Припятью тихою спит сатана
Проклятый, прикинулся вербой сухою.
На том берегу бушевала весна
И речка когда-то была голубою.
Под страшною атомной черной свечой
Притихли деревни в беде и разрухе,
Коряга в песке с почерневшей корой
И ветер свистит ей в дуплястое ухо.
Он матом там стены домов исписав,
Иконы украл, потерял респиратор.
Уставши уснул, перед тем показав,
Что здесь он хозяин, что он император.
Тот черный реактор – и пекло, и трон.
Уснул на песке, в горьких бедах повинный.
И снится ему, кружат стаи ворон
Над всей Украиной… над всей Украиной.
*****
Ліна Костенко
На березі Прип’яті спить сатана,
прикинувся, клятий, сухою вербою.
На березі Прип’яті – березі – на –
ріки, що колись була голубою.
Стоїть йому атомна чорна свіча.
Лежать йому села в біді і розрусі.
Уп’явся в пісок пазурами корча,
свистить йому вітер в дупластому вусі.
Він скрізь по хатах понаписував мат.
Ікони покрав. Загубив респіратор.
Тепер захотілось йому подрімать.
Оце його царство. Він тут імператор.
Той чорний реактор – і пекло, і трон.
Він спить на піску, підібгавши коліна.
І сниться йому в ореолі ворон
вже вся Україна, вже вся Україна…