Довго відмовляла Любушка-сусідка,
І нерешті каже: "Є в саду альтанка,
Як темніше стане - розумієш ти? .."
Я чекав, страждався, ночі-темрявИ!
Кров у молодого: закипить - не жарт це!
Та поглянув в небо – зохололо серце!
Небо обкладалось хмарами зовсІм,
Полив дощ струмками - прокотився грім!
Брови я насупив і пішов похмурий -
«Щоб побачить Любку краще і не думай!»
Люба білоручка, Люба полохлива,
Бурей за ворота бігти їй у диво;
Правда, не була б і буря їй страшна,
Якби... та на стільки любить чи вона?.."
Без надії, нудний приходжу в альтанку,
Приходжу та бачу - Любушку-сусідку!
Промочила ніжки, хоч вичави шубку.
От була турбота сушити голубку!
Та з тієї ночі брови я не хмурю,
Тільки посміхаюсь, як почую бурю...