Коли бува спитають: "Як ти?"
Відповідаю: "Ще не час".
Хоч час і відбиває такти
З добою швидше кожен раз.
Роки монетами лягають
У скарб життєвої війни,
Це все, що найдорожче маю,
Це все, чому нема ціни.
Не назбирав на кадилак,
Але ж по суті це дрібняк.
Ну,…
якось так.
Коли питають часом: "Хто ти?"
Кажу відверто: Я солдат
Тієї самої піхоти,
Що перейшла і рай, і ад,
Якій задушно в кабінетах,
Де, що не глянь, наскрізь муляж,
І замість трійки та штиблетів
Я одягаю камуфляж.
От не пасує строгий фрак,
Тим паче блазнівський ковпак.
Ну,…
якось так.
Питають інколи: "То як там?"
Відповідаю просто: «Будь!»
Бо доля ставить перед фактом,
Що в нас одна єдина путь.
І хоч у всіх своя дорога,
В усіх свій визначений час,
Та всі шляхи ведуть до Бога,
А він за все спитає нас.
Ще в силах стиснути кулак,
А отже справи — не табак.
Ну,…
якось так.