В войну родился я на свет.
Кидал он в детскую коляску
От мин осколки без опаски
И вишен ранний первоцвет.
Бранился этот мир, стонал,
Но я его совсем не слышал,
Ведь был тогда еще малыш я.
И я его совсем не знал.
И вот, он снова показал,
В четырнадцать неполных лет,
Кровавый и могильный след.
Но, сапогом меня не стёр.
Сказал он: «Пусть солдат растёт».
Оригинальный текст. Платон Воронько.
Війною стрів мене цей Світ .
Війною стрів мене цей Світ .
Із неба кидав до колиски
Заліза толові огризки
І вишень ранній первоцвіт.
Стогнав і лаявсь Білий Світ...
Та я не чув того нічого
Було ще місяців -
Не літ -
Мені від роду, як прочавгав
Рік чотирнадцятий свій слід
Кровавий і могильний слід.
Мене він чоботом не стер:
Нехай, мовляв, солдат росте.