Світанку прапор жовто-лазуровий,
Весна жива очікуванням літа…
Час вишив білий аркуш паперовий
Натільними хрестами чорних літер…
Війна лани смертями годувала,
Жнива горіли боляче, як опік.
Але за словом бісовим НАВАЛА
Ставало Богом викуване ОПІР.
Яв поступово зводила до наві
Людське буття як смерті легку здобич.
Честь радилася з мудрістю віч на віч.
На бій ставало воїнство пліч опліч.
Молитва в небо надсилала запит,
І правді лжа не затулила рота.
Таїлося підступне слово НАПАД,
Спалахувало мужнє слово СПРОТИВ.
Здригнувся білий світ на перепутті
У вогняній скаженій круговерті,
Та попри смерті проростало вперто
Струнке прадавнє дерево ТРИСУТТЯ
Гілками істин крізь часи криваві
Й дух предків, що до волі виринав…
Сплелись наземна яв, підземна нав,
І гідність, що веде людей до праві.