А море лагідно пісок
на хвилях підійма.
І каже голубий бузок:
Дивись, війни нема.
Зітхає потайки гора
в обіймах у пітьми.
І вишня, біла, як мара,
кричить: нема війни.
Іду, а під ногами степ
і далечінь німа.
І зілля квітне і росте,
немов війни нема.
Заплаче горлиця сумна
опівдні на вікні:
усе, неначе та війна
наснилася мені.
Іду по хащах лісових,
по молодих хлібах.
Лунає в мене в голові:
війна? Та Боже, збав!
Навколо - день! Навколо - синь,
глибока і бліда!
Невже, в незайманій красі
ховається біда?..
Дощі, як сльози, пролились.
Під ноги - впав туман.
Шепоче море: подивись -
нема війни. Нема!..
І густо пахнуть ялівцем
і горицвітом дні.
Немов війни нема - і все
наснилося мені.
Альона Васильченко