За мотивами вірша словацької поетеси Маші Халямової "Балада про гострий смуток"
Любов - це премудрий, заплутаний шлях,
Вона - наших вчинків відлуння,
Живе у закоханих палко очах,
А ще - біля серця у грудях.
Як в синьому небі зникають хмарки
Від подихів сильного вітру,
Так само нестримні слова-молотки,
Вбивають кохання і віру.
О, як же у небі затишно від хмар,
Вони, наче квіти азалій!
Душа відчуває принаду цих чар,
Мов ліки від болю і жалю…
О, бурі життєві, не грайте з вогнем,
Над полем образ не літайте,
Пролийтесь над іскрами теплим дощем,
А потім додому вертайте.
О, промені сонця, розвійте туман,
Що в душах коханих сивіє,
Торкніться ласкаво до ниючих ран,
Хай в серці надія не скніє*.
Біленькі клубочки лягли на блакить,
Немовби на Божу долоню,
Та серце моє щось так гостро щемить,
В теплі від незгоди холоне...
*Скніти - втрачати сили.