Коли попало місто у кільце,
З усіх сторін їжачилися танки,
Коли війна з оскаленим лицем
У дім нахабно вдерлась на світанку,
Коли безлюддям вимерли двори,
Зловісно вили звідусіль сирени,
Найменший нерв хоч просвіту молив,
Щоб обійшли снарядиська шалені,
А кожна мить блаженних безгомінь*
Була солодша за усе на світі,
Ми з небезпекою лишилися одні,
Чомусь так палко захотілось жити.
*Безгоміння - відсутність гомону, звуків, голосів; тиша