вольный перевод с украинского стиха
Сенько Виктора Васильевича "Україно",
источник здесь:
http://www.stihi.ru/2019/04/14/7365
На небе звёзды, на лугу цветы.
Тропинка нас всё дальше уводила.
Любовь, как роза дивной красоты,
под песни милой грёзы мне сулила.
Минули вёсны, лета спалены,
и осень листья павшие разносит.
Зима всё отдала снегам шальным:
любовь, тропинку, думы, дом заносит.
Тропинка вьётся, вертится, спеша,
там, где калина с ивой молодые...
На снимок я гляжу: скорбит душа.
С чего на сердце вновь печали злые?
На небе звёзды, как в лугах цветы.
Там вместо тропки Млечный Путь блистает.
Как дети, думы в планах высоты.
Вновь Украина в снах моих витает.
Оригинал:
На небі зірки, квіти на лузі
поміж стежина нас все вела.
Кохання пісні співав подрузі
наче троянда вона цвіла.
Весни минули, літа згоріли,
осінь опала листом усім,
зимою снігом накрило білим:
думи... кохання... стежинку... дім...
В'ється стежинка, в'ється стрімкая
там де калина, там де верба.
Знімок дивлюся тай розмовляю:
чому ж на серці знову журба?!
На небі зірки, цвітуть мов квіти
Замість стежинки - "Чумацький шлях"
Ви ж мої думи, де вас всіх діти
Знов, Україно, ти в моїх снах...