А моя Птаха марить небом:
Бо синьоока височінь
Манила думкою про себе
Спокусами із сновидінь.
То пошепки прильне зорею
І розповість про зорепад,
А то віддасть свою камею
Усім відрадам наздогад.
Ти відпусти її на волю
Назустріч сонцю і вітрам.
Не переймась за її долю,
Довірсь палким тіїм словам.
Тоді до тебе повернувшись
На крилах щастя і любові -
З усього серця, пригорнувшись,
Назавжди здасть себе в неволю.