Повертаються пташки до своєї оселі
Небом вільним летіли, проте невеселі
Ген вже рідні ліси - густі і зелені,
Але замість домівок - маленькі пустелі.
Заспівають пісень про весну та про літо
І як потім рясніє у полі нове жито.
Як згадають сніги рідні - й ті зігрівали...
А тепер ворожі звірі все зруйнували.
Вже десь там, вдалині, знов квітне калина,
А в пташок залишається туга глибинна,
Поплатяться звірі за гнізда порожні,
Не побачать більше світла очі ворожі.