сто четырнадцатый день войны...
Романтик, привечающий весну.
Красавица, мелькнувшая в окне...
Как хочется не думать про войну,
Как хочется писать не о войне,
Иными видеть завтрашние сны,
Отпаивать безмолвие полей,
И, помня родословную страны,
Не верить казуистике нолей.
Учебным представляя долгий бой,
Худые мысли гнать, не медля, прочь,
И, возмужав, с единственной тобой
Входить в обезоруженную ночь.
А там - лишь проникаешь между строк,
Враз полутьмы улавливаешь мысль...
Верша надежд заветных кровоток,
Слова приобретают новый смысл.
Николай Лобанов Ник Эль Энн
.......................................
сто чотирнадцятий день війни...
Романтик, що виспівує весну.
Красуня у далекому вікні…
Як хочеться писати не війну.
Як хочеться не вірити війні.
Нести у завтра зовсім інші сни,
Відпоювати родовід полів,
Ланів безгомінь в рідній стороні,
Не знатись в казуїстиці нулів.
Призначити навчальним довгий бій,
Худі слова від себе женучи,
Ростити мужність, що в одній тобі
Беззбройною залишиться вночі.
І відшукати десь поміж рядків
В напівпітьмі загублені думки,
Щоб в кровотоці стриманих надій
Зненацька зрозуміти зміст новий.
Переклад з російської Ірина Ирина Юрчук