Немов всіма давно забутий спомин
з глибин історії раптово виринає
минулого славетного яскравий промінь,
щоб знову запалати сонцем в ріднім краї.
Побачив хто - вже погляду не відвертає:
щось незбагненне й заразом знайоме
знаходить кожен у проміння водограї -
нарід мій повстає нарешті з коми.
Проходить від ярма гнітюча втома,
лунає все частіш батьківська мова...
давно один у одного питали: "Хто ми?" -
і от нарешті починаєм розуміти знову.
Я задоволений...спостерігаю нишком
через щілину в часі, що лежить між нами,
як врешті-решт в давно готову нішу
стає все те, за що боролись ми віками.
За мову, за державу, право на майбутнє
ми - ваші предки кров'ю заплатили -
тепер вже ваша черга в часі каламутнім
героями назавжди засинати у могилах.
Та не журіться...хай на кожнім кроці
життя невпинно кличе вас до бою:
померти й опинитися на тому боці -
ціна, щоб залишатися самим собою.
Ми заплатили вже, та, вочевидь, замало,
тому блукає знов і знов історія по колу,
але все ж віримо, що недарма палали
всі ті серця, які й донині не схололи...