Я вже місяці Бучу мовчу,
Бо вона невимовна.
А сьогодні мовчу Кременчук,
Бо вже полум'я повно
Там, де ребра утворюють кліть.
У тісному огрудді
Руйнівна уповільнена мить.
Стали свічками люди.
Всі вони вогняні і живі,
Мов зірки на долонях.
Марний поклик несе суховій,
А відлунням – бездоння…
Порожнеча вбирає життя,
Смерть лікує на сотні…
Мати втрачене кличе дитя,
А відлунням – безодня…
Світ вклонився в скорботі скорбот,
Никне сонце змарніле.
І повільно сповзають з висот
Небеса почорнілі…