Сполохи війни, руїни, день - як ніч, і ніч, як день.
Знов бідуєш, Українo і чиєсь життя - мішень.
Липень квітами чарує, горобина - наче кров,
Знов сини твої воюють, гнів повсюду, не любов.
Проводжає сина мати , хусткою зітре сльозу,
Знає - брат вбиває брата, не зупиниш цю грозу.
Як спокійно в чистім полі, як пісень співає гай...
Кращої достійна долі Батьківщина, милий край.
Ще сплетуть вінки дівчата, ще наступить світлий день,
Відбудують люди хати, заспівають в них пісень,
Розберуть вони руїни, будуть роки без біди,
Знов розквітнеш, Українo, так, як квітла ти завжди.
Де земля напилась крові, буде ліс, чи, може , гай,
Відбудуєш все з любов'ю, а війну запам'ятай!
Підростати будуть діти, шанувати кожний день
І вирошувати квіти, у вінках співать пісень.
А зимою білі хати вкриє чистий білий сніг,
Бо достатьно вже вбивати! Місця вистачить для всіх!
Зупиніть лиху годину! Кров у чаші - через край.
Не руйнуйте Україну!!! Батьківщинo, процвітай!!!
5.97.2022