На обпалених руїнах, в глибині кварталів
сновигає тінню неприхищеною всюди
зголодніла смерть в той час, як ми зухвалі
дивимось на неї крізь приціл і будь-що-буде.
З темних підворіть, дахів, розбитих вікон -
звідусіль вогнем палають хижі наші очі,
полк тримає оборону - нам немає ліку,
до кінця, якщо потрібно, підемо охоче.
В пеклі бою ворогів ніколи нам не досить...
завжди один одного прикриємо бронею
і тому й наразі смерті тут не боїмося -
хай тремтить вона, бо ми прийшли за нею.
Стоїмо пліч-о-пліч - згорблена, кістлява
пробирається чимдалі в глибину завалів,
та готові повсякчас всі до її появи
в сіро-металевих лабіринтах "Азовсталі".
І коли настане час зустрітися віч-на-віч -
запалає небо й рине фосфором додолу:
знесемо все мужньо, бо у кожного обабіч
побратими викувані втратами і болем.
Тисячі облич під маскуванням балаклави
з зброєю в руках повторять неоднорозаво:
"Слава вільній Батьківщині, Україні Слава" -
і почують відголосся "Слава Азову".
Очі наші хижі яскравіше запалають
і приймемо вкотре битву не без насолоди,
бо відомо кожному у нашім славнім краї,
що ніколи не вмирають борці за свободу...