Де ти, мамо, тепер? По коліна
Світ стоїть у свинцевій воді.
Над тобою сплелося коріння
Й буйнотрав'я стеблини руді…
Наді мною тяжіють знаміння,
Вік засліпленим поводирем…
Над тобою пісок і каміння
Давлять груди важким тягарем.
Де ти, мамо, тепер? Я забула
Добрі найголовніші слова.
Загубила геть-чисто минуле,
А майбутнього лодва крива.
Я збагнула, що правда облудна,
В дзеркалах відбивається лжа,
І твоя лише суть не підсудна,
Там, де крізь тільки тлінь та іржа.
Я у розпачі, бо неспроможна
Розвернути до доброго зле.
Бо мені наболіло за кожне
Погоріле зернятко мале…
Поспішаю, боюся – не встигну,
Бо часу на землі упритул.
Мамо, перехрести мені спину,
Від недоброго зору врятуй.
Багровіє розчавлене сонце,
І горить під ногами земля.
Простягни білі крилоньки доньці,
Вкрий від лиха своє немовля…
І коли знепритомніле небо
Прошепоче: ось Бог, ось поріг,
Я зійду по веселці до тебе,
Від невірних, що скоїли гріх.
Ніч накотить, неначе вуглина,
І під зірваним серцем пече…
Мамо, я не одна – й Україна
На твоє похилилась плече…
Яблунь милиці, лиця згрубілі,
Весь в уламках старенький наш двір,
Лиш молитви твої і вціліли
На руїнах незраджених вір.