Малесенька перлинка у мушлі все росла,
Їй мушля на дні моря хатинкою була.
Не бачила ні сонця, ані нічних зірок,
Лиш шарудіння чула мушлі об пісок.
Здіймало море хвилі, вода міняла хід,
А мушля на дні моря лиш залишала слід.
Повзла собі тихенько, щось їла, щось пила,
І в неї всередині перлинка все росла.
Пливли великі риби, за ними і малі,
Кричали зверху чайки, ходили кораблі,
Купались в морі діти, їм весело було.
Та ось на берег мушлю їм море принесло.
І дівчинка маленька ту мушлю віднайшла,
І у руках до себе додому принесла.
Поклала на серветку у себе на столі,
І стала роздивлятись і гладити її.
Поставила ще поруч вазон, де квітка квітла,
І ляльку посадила, і увімкнула світло.
Заворушилась мушла, пелюсточку розкрила,
І в неї всередині перлинка засвітилась.
Ще рух, і покотилась перлинка по столі,
Впіймали її руки дівчинки малі.
Сріблясту ту перлинку крутила, роздивлялась,
Аж раптом зупинилась, немов опам'яталась:
- Це ж хоче мушля пити, чи може їсти хоче!
Бігом схопило мушлю рученя дівоче.
Побігла, пострибала швиденько до води:
- Іди додому мушля, на дно собі іди!
Додому швидко бігла, і все сміялась дзвінко,
Бо десь в душі у неї вже сяяла перлинка.
10.08.2022
Київ
Картина Елеонори Лінке