И как теперь тебя забыть
В одном глотке и рай,и пытка.
Не приходилось раньше пить
Такого дивного напитка.
Такой безоблачной печали,
Неутолимой жажды вдруг,
Такого крика средь молчанья,
Такого зарева вокруг.
Такого сказочного света
Неугасающего дня ! ...
И не стихи возможно это,
А так, ромашки для тебя.
І як тепер тебе забути?
І як тепер тебе забути?
Душа до краю добрела.
Такої дивної отрути
я ще ніколи не пила
Такої чистої печалі,
Такої спраглої жаги,
Такого зойку у мовчанні,
Такого сяйва навкруги.
Такої зоряної тиші.
Такого безміру в добі!..
Це, може, навіть і не вірші,
А квіти, кинуті тобі.
Л. Костенко