РАГУЛЬ (с переводом на русский)
Це сталося у Львові в дев’яності,
Той час я пам’ятаю й дотепер.
Коли людей накрила хвиля злості,
Коли тріщав по швах СРСР,
Коли радянські символи зривали
Та вишиті вдягали сорочки,
Коли у школах підлітки знімали
Краватки піонерські та значки,
Коли іще вчорашні комуністи
Перевзувались вправно на льоту,
Для того, щоб у крісло тепле влізти,
Читали нам мораль, та вже не ту,
Вони кляли Росію показово,
Грабуючи Вітчизну без стида,
Тоді, в одному з парків міста Львова,
Гуляла з дітьми мати молода.
Трирічний син, дві донечки-школярки,
Кораблики складали із газет.
А десь неподалік курив цигарку
Нахабний самовпевнений атлет.
Почувши від дітей російську мову,
Юнак від люті аж заціпенів.
З малими тільки мати – це чудово.
То ж є на кому вимістити гнів.
Він вдарив жінку, буде їй наука.
Пишайся, люд! Ось сила козака!
А потім недопалок взяв у руку,
Та присмалив їм шию малюка.
Дитятко в крик, а мати з кулаками
Накинулась на виродка без слів.
А він за горло стис її руками
Та з ярістю крізь зуби процідив:
«Шануй державну мову, москалихо,
Як ні – пакуй валізи до Москви!
Бо вилупки твої зазнають лиха
І ти сама не зносиш голови.
Якби не день, вдавив тебе б я, гнидо,
Та закопав би десь біля стовпа.
За те, що комуняки вбили діда,
Мій дід герой! Мій дід служив в УПА!
Він міцно у руках тримав сокиру
Та з гордістю пускав ворожу кров.
Він Гітлеру служив сумлінно й щиро».
Це хам їй просичав, та геть пішов.
Почувши плач дітей та крик жіночій,
Ураз глухим прикинувся патруль.
А в мене у цей день відкрились очі,
Я зрозуміла хто такий «рагуль».
Рагуль – не українець, це істота.
Це бидло польське, це є псяча кров.
Якщо його ти витягнеш з болота,
Він, як свиня, туди залізе знов.
Рагуль – він є тупий та боязливий,
Хоч видає себе за молодця,
Він тільки перед слабшими сміливий,
А перед сильним смирний, як вівця.
Рагуль – він дуже заздрий та пожадний,
Його підступність всі рекорди б’є.
За гроші він і раком встати здатний,
За гроші він і матір свою вб’є.
Рагуль рабом лишився і донині,
Від бруду не відмившись ні на чверть.
Рагуль у стайні – спокій в Україні.
Рагуль при владі – Україні смерть.
Пройшли роки, гримить війна кривава,
Фашизм, мов смог, Вітчизну оповив.
Чому вмирає скривджена Держава?
Тому що бидло вирвалось з хлівів.
СОЛОМІЯ ГАЛИЦЬКА
(жовтень 2020)
___________________________
РАГУЛЬ
Прошли года, но в памяти доныне
Всплывает вопиющий эпизод.
В тот год царили распри в Украине,
"К чертям СССР!" - кричал народ.
Во Львове флаги красные топтали,
Шли в вышитых сорочках в Божий храм.
А пионеры галстуки снимали,
Ведь тем, кто носит галстук - стыд и срам.
Я видела, как горе-коммунисты
Переобулись ловко на лету.
И, изменив риторику, речисто
Читали нам мораль, уже не ту,
Они Россию грязью обливали,
Чтоб у корыта место удержать.
Я помню парк, детишки там играли,
За малышнёй смотрела зорко мать.
Трехлетний сын, две школьницы девчонки,
Фигурки собирали из газет.
А возле детворы курил в сторонке
Тупой, развязный молодой атлет.
И вдруг подлец зубами скрипнул злобно,
По-русски изъяснялась ребятня:
"С детьми лишь баба - что ж, весьма удобно.
Сейчас они попляшут у меня".
Он мать ударил, будет ей наука.
Гордись, страна! Вот истинный казак!
Затем, смеясь, схватил окурок в руку,
И им на шее сына выжег знак.
А женщина на хама с кулаками
Накинулась, закрыв дитя спиной.
Но негодяй ей горло сжал руками
И крикнул, злобно брызгая слюной:
«Не лай по-русски, ты на Украине!
Не хочешь - чемодан-вокзал-Москва!
Не место оккупантам здесь отныне!
И торопись, пока ещё жива!
Если б не день, вы б сдохли как собаки,
Я б живо раскроил вам черепа.
Мой дед погиб от пули коммуняки,
Мой дед храбрец! Мой дед герой УПА!
Он Гитлеру служил без тени страха,
Врагов он яро резал и колол!
Потом расстрел! Ни похорон, ни праха!"
Так хам ей прокричал и прочь ушел.
Услышав женский крик и плач ребёнка,
Тотчас глухим прикинулся патруль.
А я прозрела, глядя на подонка,
Я осознала кто такой «рагуль».
Рагуль - не человек, он хуже мрази.
Он червь ничтожный, он же польский скот.
Коль рагуля ты вытащишь из грязи,
Он, как свинья, опять её найдёт.
Рагуль – тупой, трусливый и продажный,
Хоть выдает себя за храбреца.
Он только перед слабыми отважный,
А перед сильным смирный, как овца.
Рагуль всегда стремиться лечь под пана,
Его продажность все рекорды бьет.
За деньги он обслужит, как путана,
За деньги он и мать свою убьет.
Рагуль рабом остался и доныне,
Хоть дай ему разлечься на коврах.
Рагуль в конюшне - польза Украине.
Рагуль при власти - Украине крах.
Прошли года, воскрес фашизм кровавый,
Идёт война, на правду вновь запрет.
Из-за чего в огне горит Держава?
При власти быдло - вот и весь секрет.
СОЛОМИЯ ГАЛИЦКАЯ
(октябрь 2021)
_______________________________
Це сталася у липні 1991 року. Жінка з трьома дітьми пішла до цирку, і там, на очах у людей, здоровенний хлопець припік дитині шию недопалком лише за те, що вона розмовляла російською мовою.
Тендітна жінка вибухнула несамовитим криком, але хам відштовхнув її, та пообіцяв покликати хлопців і набити їй морду, якщо вона цю ж мить не закриє свого рота.
Ніхто з перехожих за малюка не заступився, а я була ще дитиною та не посміла заперечувати дорослим «дядькам», але запам'ятала це на все своє життя.
Я знала цю сім’ю. Цього хлопчика звуть Андрійко, а сестер Антоніна та Тетяна. Зараз вони живуть у Криму і, на жаль, Україна стала їм чужа.
Але як би не той випадок, усе могло б бути інакше.
___________________________
Зараз в Україні йде війна. Держава розкололася на два табори, а на її території проходять фашистські збіговиська.
Дехто звинувачує в усьому Росію, але це не так.
Причиною усіх бід України є те, що зараз при владі сидять власне ті, кого ще сторіччя тому поляки називали «Рагулями».
І власне ці недолюдки, продавши себе за гроші західним олігархам, розпалили ворожнечу між братніми народами.
Власне вони, українські депутати, ще задовго до «Майдану» 2014 року відкрито погрожували Росії війною.
Про це я написала у статті «Прийшов час говорити».
ЇЇ ви можете прочитати по цьому посиланню:
http://stihi.ru/2020/05/20/5147