Перевод:
Я брошу всё. Я верю в километры,
Обветренные, злющие, в пыли.
Немало их у матушки Деметры,
У греческой владычицы земли.
О, размотай пути мои, богиня!
Бегу не глядя от себя самой.
Спасай меня! Душа моя отныне
Чужою очарована душой.
Так искренне, так нежно, без жеманства,
Назло всем трезвым доводам ума
Спаси меня разлукой и пространством,
Поскольку не смогу спастись сама.
В оазисах горчащей солнца цедры,
Где гром скрывает ливни в рукаве,
Где только версты, каменные зебры,
Пасутся в запорошенной траве.
Пусть будет степь, пусть будут лес и горы.
Твоя земная ярость вспыхнет пусть,
Когда глазливые колдуньи семафоры,
Печальный свет прольют на мой нелёгкий путь.
Оригинал:
Л. Костенко
Я кину все. Я вірю в кілометри —
обвітрені, задихані і злі.
Багато їх у матінки Деметри,
Котра була богінею землі.
О, розмотай шляхи мені, богине!
Світ за очі від себе забіжу.
Рятуй мене, врятуй мене, бо гине
моя душа, задивлена в чужу.
Так ніжно, так беззахисно, так віддано,
так всупереч тверезому уму.
Врятуй мене розлукою і віддалю, —
ні спогаду з тобою не візьму.
В гірких оазах сонячної цедри,
де грім тримає зливу в рукаві,
де тільки версти, дерев’яні зебри,
пасуться в запорошеній траві, —
хай буде степ, хай буде ліс і гори,
хай вибухне земна твоя пралють,
коли лихі на око семафори
мені дорогу смутком переллють!