Та ніяк не забути погляд,
Не залишити в чашці кави.
Я весь час, наче звір, невтомно
За собою збирала вади,
Щоб опісля себе лишити
Сил і спокою в метушні.
Я стараюсь життя змінити,
Просіваючи сум на дні.
Та ніяк не забути щастя,
Що тримала за руку майже.
І здавалось, що буде краще,
Та, як завжди, воно не справжнє.
Я боюся, що він єдиний,
Кого справді любила серцем.
Проживаючи кожну днину,
Наче пісня в повторі рветься.
Я збираю думки до купи,
Щоб наважитись на обійми.
Та ніяк не забути руки,
Що тримали за крок до прірви.
Застаріла ця божевільня!
І давно би ремонт зробити...
Та настільки вже рідні стіни,
Що не хочеться ворушити.
Щось змінити — то страх нестримний,
Поміж груди зірветься видих,
Я збираю до купи сили,
Щоб дістатись до неможливих...
02.09.2022
© Inna Омут, 2022