На питання звичайне, вiдповісти змогли б?
Хоч буденне воно, наче риба в ріці,
Ви вже бачили десь, як ідять простий хліб,
Затиская окраєць у брудній руці?
Ви дивились коли-небудь, в очи людей,
Що із сажи і тімряві, ось на снігу б
Іли хліб обережно, із долоні своєй,
Так що липнуть янтарні крихти до губ?
Скло рипить під ногами, мов слюдяний шлам,
Віє сморід тротиловий, скрізь безладдя
Ви коли-небудь іли оті двісті грам,
Що давали в блокаду звичайним людям?
Ми забули про це, бо пройшло безліч літ,
Ми розрили могили, де поховане зло,
А тепер подивись, як їдять простий хліб
І тріщить під ногами, потрощене скло.
А до мамчиних ніг, простягли рученят
Іх замурзані діти, що здоросліли вдруг.
І не зрозуміє малеча ніяк
Що ж, батьки, ви накоїли з миром навкруг?
І в розбитих оселях, тліє сажею щось,
І від диму стікає сльоза на щоках.
А на вибитих шибках, лягла паморозь,
Там де квіти померзли у горщиках.
Мир сгорів тут на попіл, оглух і осліп,
Март волає вітрами в органи мов Бах...
Ви вже бачили десь, як ідять руський хліб,
Липнуть крихти янтарні, в людей на губах?