Не дивно...Осінь...Дощ іде..
Не заховаєшся ніде
Від смутку, спліну та вини,
Від знавеснілої війни...
Чіпляєш зір за пізній квіт
І визнаєш на схилі літ,
Як втрачено в житті багато...
Як вистига змарніла хата...
Як висохли пелюстки руж
І владарює тлін довкруж...
Похоплюєш очима яву,
Щоб відігнати думку мляву
Про щемний сум, про мрії вщент,
Про болем пройнятий момент,
Коли не чуєш голос живний
На сірих осені стежинах...
Агов, думки, вертайтесь з прощ! -
Птахи вже розклювали дощ!
Лиш листя падає і досі, -
Але на то вона...і осінь?..
Перевод -= Риммы Батищевой
Не странно… Осень… Дождь идёт…
Нигде не скрыться от забот,
Печали, сплина и вины,
От обезумевшей войны…
Цепляешь взгляд за поздний цвет
И признаешь на склоне лет,
Как в жизни пролетело много…
Как грустно стало у порога…
Как роз увяли лепестки,
Как властно давит гнёт тоски…
Охватываешь явь очами,
Чтоб мысли отогнать отчаянно
Про то, что душу так щемит,
Про боль, что колет каждый миг,
Когда не слышишь голос ясный
На тропках осени ненастной…
Эй, мысли, не бегите прочь!
Уж птицы расклевали дождь!
Лишь мокрый ветер листья косит.
Так ведь на то она… и осень?..