Вій 2022. (вірш-роздум для народжених під час війни)
«Голодна орда піде’ на народ… бій не на жарт: брат на брата».
Сьогодні, вже вирва велика горить, де вчора знаходилась хата.
Розкидані кості та м’язи для мух й для карликів теж – насолода,
Вогонь вже, до тла, зализав «Мерседес», палає новесенька «ШКОДА».
Підміна значень у складних словах… «язик до Києва» - завів лиш ката…
Гадали: краще вже «поганий мир» і, - всі забули, враз, про Тата.
Війну не можна дистанційно зрозуміть, і книжок буцім-то замало…
Страшні: і смерть, і, клятий, чорт! Не так ми їх собі намалювали.
Усе, неначе, страшний сон: в якому гинуть добрі мрії й люди.
Свободи синьо-жовтий стяг, труна, шолом та хрест на грудях…
Жінки, сусіди лі’тні й білокрилі журавлі - пішли у поле воювати,
Це все - не сон! Запеклий бій: одна в народу Україна-мати!
Орда не наїсться – бо гола вона та й очі катів вимагають видовищ…
Чим більше зруйнують і міст, і мостів – тим більше збудують кладовищ.
Орді не потрібні будинки й сади, - їм дай лише степ, кочувати…
Де нічка застане і сон надійде – готові вони ночувати.
Закрити потрібно всі очі в орді, щоб спали назавжди в могилах…
Героїв тепер вже не «сотня» й не дві. Дістали, як ангели, - крила.
Закрити кордони й клітки’, сторінки’… книжки всі закрити (червоні)…
Мустанги – народи, позбавлені пут, і нам їх свобода, і… - коні.
03.Х.22 Поет ХХ сторіччя Варшава