В’язким туманом та журбою оповиті,
украй застуджені розхлюпались дощі.
Сльозами осені всі вулиці омиті.
Не люди - долі загорнулись у плащі.
Біжать по колу, нахилившись аж додолу,
в примарах темряви зникаючи за мить.
І небо чорне, затремтівши від розколу,
раптовим світлом запалає, загримить.
Сум різних дум нічних запрошує безсоння.
«Добраніч, люба» - засвітився телефон…
І серце тане, знову падає в безодню
та ніжним цвітом розквітає наче льон.
В’язким туманом та журбою оповиті,
не люди - долі загорнулись у плащі.
А ми в думках своїх сплітаємось щомиті.
Наш пульс частішає і б’ється крізь дощі.