„Поздихайте москалі”, - загадала бабця,
І дмухнула на свічки на святковій таці.
А здоров’я й довгих літ їй бажали гості,
Хоч вона була й „нівроку” в свої дев`яносто.
Діти, внуки, щедрий стіл, то родинне свято,
А бабусі все дитинство хочеться згадати.
Як селом тікали німці, як спалили хату.
На печі в чужої тітки довелось ховатись.
Як з війни не повернулись ні дідусь, ні тато.
Як в чотирнадцять на ферму пішла працювати.
Через яр боялась бігти у чотири ранку.
Треба ж було подоїти корів до світанку.
Не бажала тої долі, ні дітям ні внукам.
„Ідьте діточки до міста, вчіться в інститутах”, -
Ідіть в люди, живіть чесно, на свята ж - додому.
В чужих краях пам’ятайте українську мову”.
Ні на мить не пожаліла, як зникли „совєти”
Була щира українка, вірила в прикмети.
„Ой не добре, мої діти”. - Не раз говорила.
„Вона від нас не відстане, та нечиста сила.”
Тож права була бабуся, знов гудуть сирени,
Топчуть землі українські рашисти – гієни.
І чого вам злії „браття” дома не сидиться.
Згиньте, гади! Україна ж знову відродиться!
Я бабусі довгих літ на віку бажаю,
Здохне скоро той Ху..ло, і рашистська зграя,
При здоров’ї ще не рік їх переживете…
Україна переможе, розірве тенета!
2022 рік.