Ми доста слізьми землю вже зросили,
Лились вони як ріки навкруги.
Ми плакали та Богу говорили,
Простить нам всі провини та борги.
Такі ми люди... Тільки біль й скорбота
Змінити наш світогляд можуть враз.
Життя - то не яскрава є пригода,
Воно про все спитає потім нас.
Якими були справи? Які мрії
Плекали та тягнулись до мети?
На кого покладали ми надії?
Можливо зовсім йшли ми не туди?
Повстане запитань тоді багато...
А ми? А ми на вістрі майбуття
Не зможемо ні дихати, ні спати,
Бо запитає нас ПРО ВСЕ життя!
А я не проти сліз... завжди є місце,
Щоб дати волю серця почуттям.
Але нехай те серце стає чистим,
Коли проклало шлях рясним дощам.
Нехай ті сльози будуть небайдужі
До іншого турботи та біди...
Щоб не дарма збирались їх калюжі,
Щоб люди йшли з довірою сюди.
Де витримали всі поневіряння,
Та не зломилися в своїй журбі...
Де в Бозі покладали сподівання
Тримаючись за Нього в боротьбі.
Там жодна не даремна є сльозинка,
Вона як подих Неба у душі.
Всі розійдуться у житті хмаринки,
І Бог прийде підтримати в тиші.
26 серпня 2022 р.