Я з тих людей,для кого надтяжкий тягар – розлука.
Я з тих людей для кого розставання мука.
З дитинства не люблю прощання з тим,
Хто серцю є і рідним і близьким.
Якби можливо було вимкнути життя,
Або заміна на режим "забути",
До того часу,поки близьких можна повернути,
Щоб обійняти. Чути їх серцебиття.
Ненавиджу,коли йде хтось близький!
Хоч на хвилину,хоч на мить,хоч на роки.
Ненавиджу чекати і чекати,
Моя душа не вміє відпускати.
Не розумію ні на хвилю,ні на мить,
Як залишати тих,ким серденько бринить?
Хто радість дарував тобі щомиті,
Без них немає крил ,вони підбиті.
Я з тих людей, котрих вже майже і немає.
Я з тих,хто серцем душу обіймає.
Хто ладен щастя лити із долонь,
Щоби в очах горів вогонь.
Для мене кожна зустріч перша і остання.
Я з тих людей які ненавидять прощання,
Коли не можеш надивитись. Понад все.
І молишся " Хай бог тебе спасе"