А восени вірші з’являються частіше
І важко визначити, це покликання чи звичка?
Я привітаю кожен свій осінній, навіть більше
У торт, знайшовши привід, вставлю свічку
Закривши очі, загадаються бажання
Тепер їх мало (із колись жаданих сотень)
Щоб день війни сьогодні став останній
Хай буде просто дощ і просто жовтень.
В такі моменти згадую себе малою
Наївні очі лиш встигали дивуватись
Всім тим обличчям, що були колись зі мною
А потім із життя чомусь дівались.
Все те, що по небаченим причинам
Складалось так, як вирішило небо
Тоді здавалося, що зовсім я не сильна
Не розуміла, ну для чого це все треба?
В життя до кожного із нас відкриті двері
Щось віджило, зміняється на інше
Роки історію залишуть на папері
Але важливе заховається найглибше.