Я тут окремішньо царствую
Під пізнім Осені шатром...
І домно стежечку торую
Щодень закоханим пером
Від страдництва - аж до терпіння,
Від досвіду - аж до надій...
Мовчанню стриманого вмінню
Навчаюсь у стрімких подій...
Як скреслий день запалить зорі,
То пошепки скажу тепер:
Нема у світі того горя,
Щоб час із пам'яті не стер...
Віддавшись знов на Божу волю,
Впливу в безжальну круговерть,
Бо вже нема такого болю,
Який не втамувала б смерть...
Перевод - Риммы Батищевой
Я здесь обособленно царствую
Под Осени поздней шатром…
И дома над строчкою властвую
Влюблённым навечно пером
От творческих мук – до терпения,
От опыта – вплоть до надежд…
Молчанью о скрытом умении
Учусь верно видеть мятеж…
Когда зажигаются звёзды,
Шепчу я тихонько в тот час:
Нет горя в событиях грозных,
Чтоб памяти факел погас…
Отдавшись опять Божьей воле,
Вхожу в маеты круговерть –
Ведь не существует той боли,
С которой не справится смерть…