Тереза
3.
Пестро и тесно - гомон вокзальный,
двери домов, вязких улиц брусчатки,
климат умеренно континентальный,
переселенцев первых ментальность -
в черновиках все листы в беспорядке.
Солнца мазки, полыхнувшего кратко -
грубое быстро покрыли сукно
краски остатки. И поволока
ссохлась под солцем. Теряется дно.
В мокром просторе повисли волокна
осени. Влага в твои забирается окна.
Так и расти, растворивши окно.
Слову покорность свободою станет.
Помни наследье религий своих!
Чтоб, как отавы сок пряный,
вдруг ощутить у себя по гортани
черный сквозняк, словно вздох всех святых,
тот, на котором ставится стих.
Эпос степной породившую местность,
что называют переферией,
с черной, цветною металлургией,
этот сквозняк в себя прочно всосал.
Всю анатомию, совесть и честность,
всю переполненность, весь этот шквал.
с украинского перевел А. Пустогаров
"Цитатник", 1995
3
Зрідка гортаєш чернетки, в яких
тісно й строкато – сходи, вітальні,
двері будівель, бруківки в’язких
вулиць. Помірно-континентальний
клімат країни. Солодка ментальність
перших поселень. Світлі мазки
прудко заповнюють грубе сукно
рештками фарби. Густа поволока
зсохлась під сонцем. Губиться дно.
В мокрому просторі виснуть волокна
осені. Післяобідня волога.
Так і рости, відчинивши вікно,
дбаючи спадок – залишки вір,
зжовкле письмо – цю данину свободі,
з тим, щоб колись, наче сік у траві,
вперше відчути на самому споді
горла той протяг – чорний, Господній,
з котрого, власне, і родиться вірш.
Все, що миналось, і все, що всотав –
мапи держав, ворожіння на слові,
стоси листів, повітові міста,
зібраний епос, важка промисловість,
вся анатомія, чесність і совість,
вся переповненість, вся висота.