Я намалюю небо кольору твоїх очей,
Та серденько твоє як сонце обпече...
Вiдстань що мiж нами зводить розум днями,
Я заспокою душу ту листами....
Менi здається, що знайомство то є сон,
Бо тiльки ти повлiк мене у свiй полон!
Менi спокiйно, коли руки обiймають сильно...
Так....Дивлюсь на тебе так прихильно!
Нехай мiж нами сотнi кiлометрiв, навiдь бiльше,
Тiльки ти, потрiбен, а не iншi..
Ти подивись на совiсть в мої карi очi,
Там стiльки суму i не з однiєї ночi....
Я напишу на диво мовою свого кохання,
Вiдповiси менi, будь ласка, то хiба страждання?
Коли у серцi почуття до самих гiр,
А в тебе так? Чи не підводить зiр?
Автор вiрша: Олександра Лозовська